Як варили пиво в Харкові — успішні пивовари, конкуренція, майстри з Баварії

14.08.2020 21:58

Першими варити пиво в Харкові почали переселенці з правобережної України. Вони прийшли на ці землі під час визвольної війни 1648—1657 років під проводом Богдана Хмельницького.

Об этом сообщает Компромат

У документах кінця XVII століття згадується 30-річний лейбгвардії майор Фома Хрущов. Він не лише володів пивоварнею, а й наглядав за чотирма іншими, щоб вони економно витрачали ячмінь з казенної житниці.

У другій половині XVIII століття пивним промислом у Харкові займаються представники практично всіх станів і звань — міщани, відставні військові, купці, вище духовенство і навіть сам генерал-губернатор Василь Чертков.

У 1806 році нащадок харківських слобідських козаків Яків Іскра засновує пивоварний завод і стає одним з лідерів у цій галузі. На піку успіху його підприємство виробляло 5 710 відер пива на рік. При цьому сам господар працював на заводі майстром.

Пивзавод, млин і маєток Якова Іскри переходять спочатку його синові Прокофію, а потім онукам — Степану та Івану. Вулиця, на якій розташовувалося підприємство, отримала назву Іскринська.

На цей час на заводі було три котли і 12 чанів, працювало від 12 до 15 осіб. Тут варили «Кабацьке» і «Баварське» пиво, а також «Півпива на кшталт агліцького», в якому було вдвічі більше води і мінімальний вміст алкоголю. Коштувало таке пиво 1 рубль 10 копійок за пляшку.

У середині 1840-х сімʼя Іскри розорилася, і пивзавод переходив від одного орендаря до іншого, поки в 1896 році його не викупив австрієць Іван (Йоганн) Кміт.

Однією з особливостей харківського пивоварного бізнесу було те, що один і той самий завод часто здавався в оренду або переходив від одного власника до іншого. Той же завод Якова Іскри змінив близько десяти власників і орендарів. Від початку XVII до початку XX століття у Харкові було 92 власники та орендарі пивзаводів, а в губернії — 177.

Схожа історія і в пивзаводу Миколи Каритіна. Його заснували в 1850-х роках, потім понад шістдесят років сімʼя Каритіна періодично здавала завод в оренду, продавала й знову викупляла. Деякі орендарі, наприклад, купець Іван Безшкурков, розміщували на пивних етикетках заводу свої імена.

Одним з найуспішніших пивних бізнесменів Харкова у другій половині XIX століття був Іван Ігнатищев. На його заводі на вулиці Катеринославській (нинішній Полтавський шлях) працювало понад сто людей. Крім цього, він орендував ще й пивзавод, побудований у 1840 році в передмісті Харкова — Малій Данилівці.

На початку ХХ століття Ігнатищев мав пивні склади і магазини в усіх великих містах півдня тодішньої Російської імперії. Доставка по Харкову була безкоштовною. Пиво Ігнатищева отримувало не тільки національні нагороди, а й золоті медалі на міжнародних виставках — у 1903-му в Лондоні та у 1904-му в Брюсселі. Зрештою, у 1906 році завод отримує статус постачальника Імператорського двору.

У кінці XIX — на початку ХХ століття в Харкові та околицях працювали й інші відомі пивзаводи. По сусідству з Ігнатищевим заснував свій завод його колишній пивовар — швейцарець Еміль Мессерле. Неподалік був і завод «Південна Баварія» австрійця Вʼячеслава Серба.

На Старомосковській вулиці розташовувався пивзавод родини Ольховських, заснований у 1865 році. А пивзавод Івана Гришенка в харківському передмісті Українці був відомий тим, що вирощував хміль на власній плантації, тоді як інші власники заводів змушені були купувати цю необхідну сировину.

Реклама Данилівського пивзаводу, який був в оренді у Івана Ігнатищева, початок ХХ століття.

Продукція харківських пивоварів продавалася в найкращих магазинах і ресторанах міста. Наприклад, у 1880-х на вулиці Римарській у центрі Харкова була відома пивна крамниця Осипа Доренського. Тут було найкраще пиво харківських пивоварних заводів, а також з Москви, Петербурга і навіть із зарубіжжя. Серед закусок до пива був свіжий рибний балик, варені раки, солона сушка, гострий сир, сушені боби. Кухоль пива в крамниці Доренського коштував 5 копійок.

У другій половині XIX століття майже всі великі заводи прагнули випускати пиво у фірмових пляшках з рельєфним гравіруванням: писали прізвища та ініціали власника, назву та місцерозташування заводу, а також перелічували нагороди. Найчастіше такі пляшки коштували дорожче за саме пиво, і дозволити їх собі міг далеко не кожен виробник.

Реклама пива, початок ХХ століття.

У 1869 році на сторінках «Харьковских губернских ведомостей» посперечалися місцеві пивовари. Іван Кнапп звинуватив конкурента Івана Кміта, власника колишнього пивзаводу Іскри, в тому, що той скуповує фірмові пляшки Кнаппа та розливає в них своє пиво. Користуючись тим, що їхні ініціали збігаються, Кміт «паплюжить добре імʼя пива Кнаппа». На це Кміт відповідав, що якби Кнапп знався на пиві, то він, навпаки, подякував би Кміту за те, що він «розливає своє пиво чудової якості» в його пляшки.

В історії харківського пивоваріння не обійшлося і без німецьких промисловців. У 1872 році баварець Франц Гершгеймер заснував пивзавод в селі Григорівка під Харковом. Тут було джерело мʼякої і збалансованої за мінеральним складом води.

На заводі впровадили німецьку технологію виробництва пива, а за якість відповідали кращі фахівці-пивовари з Баварії. До кінця XIX століття завод став найбільшим у губернії, а в 1909 році приносив прибуток 583 164 рублі. Поселення навколо заводу та розташовану поруч залізничну станцію почали називати Нова Баварія. Сьогодні це — Новобаварський район Харкова.



Джерело статті: “https://thebabel.com.ua/texts/46890-velika-istoriya-ukrajinskogo-piva-harkiv-pivovari-medalisti-superechki-cherez-firmovi-plyashki-ta-harkivska-bavariya-chastina-tretya”